Євангеліє в екстремальних умовах
(бліц-опитування)

30.09.2017
0
107

З часів розпаду СРСР і до недавнього часу країни СНД вважалися чи не найбільш сприятливим у світі ареалом поширення Євангелія. Та останні політичні події вносять суттєві негативні корективи у цю тенденцію. Законодавчий пакет Ярової в Росії, війна на Сході України, «референдум» в Криму… І як наслідок — захоплення будинків молитви, обшуки, вбивство віруючих… Усе це ускладнює проповідь Євангелії, а нерідко і робить її небезпечною для життя. Під час конференції «Голосу надії» ми поставили місіонерам два запитання з цього приводу.

1. Найбільш екстремальний момент у вашому служінні, який трапився під час проповіді Євангелія?
2. Що важливіше в моменти небезпеки для християн: проповідь Євангелія чи самозбереження?

Доктор К. А. Метью (штат Керала, Індія)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Мені було дуже важко емоційно, коли я їздив у північну частину Індії. Християни там відчувають себе самотніми, залишеними напризволяще. У 2009 році у штаті Орісса були серйозні переслідування, індуси вбили сотні християн, спалили церкви. Люди ховалися в лісі, не мали їжі й одягу. Ми у штаті Керала зібрали їжу та одяг, я їздив зі студентами, щоб допомогти і потішити постраждалих. Коли приїхали, побачили дуже напружену ситуацію. Сльози були на очах людей. Ми проповідували і молилися за них. Це був дуже хвилюючий момент, якого я ніколи не забуду.

2. Однією з причин гонінь в Індії є система каст. Коли ми ділимося Євангелієм, життя бідних людей покращується. І тоді люди з вищих каст більше не можуть тримати їх за рабів. Друга причина — демонічний вплив від того, що люди поклоняються ідолам. Якщо люди навернуться до Ісуса Христа, язичницькі храми опустіють. Каруапасі — це один з ритуалів, які використовують хінду, щоб повернути місцевих християн назад в свою релігію. Іноді навіть намагаються підкупити новонавернених. Тому, я вважаю, що потрібно проповідувати Євангелію, незважаючи ні на що.

Михайло Кучинський (Львівська область)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Була ситуація, коли проповідував на автобусній станції, і один чоловік дуже агресивно був до мене налаштований. Цікаво, що якраз поблизу проходив вчитель зі школи, де я проводив для дітей лекції. І він за мене заступився. Не раз доводиться чути погрози, але коли серце віддане Христу — воно не має страху, крім Божого страху.

2. Що робив Христос? Він проповідував, хоча знав, що Його чекає хрест. І нам належить проповідувати, тому що час обмежений. Якщо Сам Ісус пережив гоніння, то на що нам розраховувати? Ми повинні бути готові заплатити ціну за проповідь Євангелія!

Федір Скулінець (Сумська область)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Минулого року на Пасху ми в Сумах проводили вуличну євангелізацію. Практикуємо такий метод: просто виходимо в людний двір між багатоповерхівками, ставимо апаратуру. Наприклад, з нагоди якогось свята. Запрошуємо людей, але найчастіше і запрошувати не потрібно. Буває, декілька сотень людей слухають. Для цього потрібно лише написати повідомлення в міську раду. І ось проводимо захід, на території — 30-40 слухачів, співаємо, роздаємо газети. Також було багато дітей — з ними окрема програма… Раптом вибігає молодий чоловік напідпитку: «Що ви тут робите? Яке маєте право? Ви нам заважаєте!» На його виклик приїхала поліція, запитують: «Хто тут старший?» Кажу: «Я відповідальний, але ми мусимо спершу закінчити захід, адже люди слухають. Краще тим часом заспокойте цього чоловіка!» Ще десь півгодини продовжувався наш захід. Люди, звичайно, помітили, що приїхала поліція, і самі почали нас захищати: «Ці люди зробили нам свято! Чого ви не приїжджаєте, коли такі от п’яні, як цей, тут дебоширять?» Поліцейський навіть став виправдовуватися: «Я нічого не маю проти, я приїхав, бо мене викликали…» Все нормально вирішилося.

Цього року ми знову організували подібний захід, тільки на Трійцю. На дитячу програму прийшло дуже багато дітей (більше сотні) зі своїми дідусями, бабусями, батьками. З багатьма познайомилися, запросили в церкву. І протягом літа щонеділі на тому місці проводили дитячу програму. То той чоловік змінив своє ставлення — навіть його діти стали до нас приходити. Але вже інші викликали поліцію, і так кілька разів. Поліція приїде, розпитає і їде назад. А недоброзичливці навіть погрожували нам фізичною розправою.

2. Якщо християни зі своєї сторони зробили все правильно і мудро, то не треба боятися. В даному випадку — було написане повідомлення в міську раду. І тому поліція була на нашому боці. Звичайно, з противниками не варто сваритися — намагатися все залагодити з миром і любов’ю.

Нормальна реакція на проповідь Божого Слова — одні люди будуть спасатися, а інші — збурюватися. Коли немає жодної реакції — щось не так. А спротив дуже часто свідчить, що ти все правильно робиш. І ні в якому разі не треба зупинятися. Коли виконуєш Божу волю, погрози тебе не лякають.

Олександр Курченко (Сумська область)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Одного разу на ринку напав на мене чоловік з ножем. Сказав: «Я тєбя завалю щас!» Я прикликав ім’я Ісуса Христа. Мені було страшно, я розумів, якщо Бог не допоможе — все, кінець. Але Бог заступився: раптом цього чоловіка починає трусити, він падає на коліна і каже: «Братан, прасті мєня!» Кажу: «Я тебе прощаю». Потім я з ним розговорився, виявилося, що перед цим він відсидів 9 років за вбивство. Проповідував йому Євангелію.

Було, що на вокзалі один із авторитетів при своїх друзях сказав: якщо почує, що я говорю людям про Бога, то він мене вб’є. Це був серйозний виклик. Я знав, що це за люди, що вони реально можуть вбити, і міліція навіть не буде проводити розслідування. Та оскільки я не міг не благовістити, то просто молився, щоб Бог зберіг. І далі проповідував на вулицях. Коли минув місяць, раптом ми зустрічаємося: я їду на велосипеді, а він на своєму мерседесі. Він зупинився, вийшов з машини і показує мені: стій. Я зрозумів, що зараз все і вирішиться. Але він каже: «Саня прасті мєня! Я папрасіл пращєнія у Бога! Сатана папутал мєня. Я нє хачу в ад!» Я відповів: «Прощаю тебе! Молися до Ісуса, Він тебе спасе!»

В електричці якось мене хотіли під колеса скинути. Це були тілохранителі православних священиків — здорові такі хлопці… Спершу хотіли забрати у мене сумку з Новими Заповітами. Я прямо проповідував батюшкам: «Покайтеся, бо загинете». А потім почали в тамбур витягати зі словами: «Зараз викинемо тебе!» Я молив Бога і Він зберіг. Мене просто виштовхали і я пішов далі — в інший вагон.

2. Однозначно не можна сказати. Проповідник Євангелія має в кожній ситуації керуватися Святим Духом. Бог не хоче нашої глупої смерті. Якщо я сам собі вирішу поїхати проповідувати в Пакистан, мене там просто розстріляють, і не буде жодної користі. Але якщо Бог пошле — то Він знає як провести, і буде результат. Я не їду проповідувати туди, де законом заборонено, де можуть оштрафувати або депортувати. Тут потрібно мати духовне відкриття. Краще йти туди, де відкриті двері. Ісус Христос навчав: якщо вас вигнали з одного міста, то йдіть в інше. Не потрібно лізти на рожен, показувати себе.

Валентин Ковальський (Черкаська область)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Перша ситуація трапилася в Каневі в 2003 році, коли я роздавав євангелізаційні брошури і підійшов до трьох чи чотирьох хлопців. Всі взяли, а один, дізнавшись, що я протестант, зухвало сказав: «Забери!» І всі теж повіддавали. Але я хотів трохи зачепити їх за живе, викликати на дискусію і запитав: «Хіба в православній церкві вчать так поводитися?» Це мало дуже негативну реакцію, вони стали обзивати мене поганими словами, знімати на камеру. У той же день я знову зустрів двох із них. То, якби не люди, напевно б побили… А під час третьої зустрічі було й рукоприкладство. Було дуже неприємно, тому що вперше я пережив таку фізичну загрозу і психологічно був неготовий до неї. Хоча, я не зовсім правильно вчинив тоді… Просто дуже хотілося проповідувати молоді, і надмірною наполегливістю сам же наразив себе на небезпеку. Переживав, молився за того хлопця, щоб Бог змінив його серце. Через 4 роки я зустрівся з ним — він став поліцейським, то вже нормально поспілкувалися.

2. Загалом я розумію, що неправильно залишати служіння благовісника. Але є різні ситуації. Залежить від рівня небезпеки. Якщо якісь одиничні випадки агресії, то немудро зупинятися. Але якщо це на рівні влади заборона, якщо є загроза життю… Хто пережив таке, той знає, що важливо забезпечити безпеку сім’ї.

Іван Серт (Слівенська область, Болгарія)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Різне буває, але якихось надто небезпечних випадків я не переживав. Бувало, що вже після проведення євангелізацій люди розповідали, що нам позаочі погрожували і хотіли зробити зло, але Бог не допускав такого.

Хоча проповідувати Євангелію в Болгарії дуже тяжко. Країна лишається комуністичною. Якщо влада вирішить не допустити проведення євангелізації — ти йдеш «на свою голову». Особливо у місцевості з переважанням турецького населення, де й так постійна міжетнічна напруга. Але, якщо б ми повністю слухалися владу, то взагалі б нічого не робили. І Мойсей не вийшов би з Єгипту, якби слухався фараона, а не Бога.

Одного разу приїхав християнський гурт, який вирішив ігнорувати наші місцеві правила. Вони співали в центрі міста, роздавали брошури, благовістили. Гості поїхали, а вночі нам підпалили місіонерський центр. Недавно ось почали будівництво, прийшли турки і сказали: «Тут не буде молитовного дому!» З погрозами, але ми добудували. І перед самим відкриттям хтось підпалив кімнати, де жив сторож, сам дім не постраждав. Ми до такого звикли і вже сприймаємо це нормально.

Цікаво, що перешкоди благовістя приходять навіть не стільки від мусульман, скільки від православних. Раніше ми їздили з фільмом «Ісус», то, бувало, йшов православний священик і підбурював мусульманське населення, щоб не дали нам провести демонстрацію.

2. Я вважаю, в кожному регіоні сповненого Святим Духом служителя Бог має особисто спрямувати. Тому що з Європи чи з Америки легко говорити про Донбас: мовляв, християни звідти виїжджають. Але ті, хто там живе, краще оцінюють обстановку і діють по ситуації. І у нас не все так просто. Є такий район Пловдів, де буквально за місяць понад 50 служителів залишили служіння через погрози. Туреччина зараз сильно фінансує іслам у Болгарії.

В цьому питанні потрібно шукати особисте керівництво від Бога. Ми співпрацюємо з братами з Туреччини, допомагаємо біженцям. Дуже багато християн покидає Сирію, Ірак. Дехто лишається, але основна маса шукають, як виїхати в Європу. На кордоні між Сирією і Туреччиною їм видають нові паспорти, де потрібно вказати релігійну приналежність. Для того, щоб вціліти, мусять казати неправду, що вони — мусульмани. Ті, які признаються, що християни — чоловікам відрізають голови, забирають дітей. Дивлячись з України, ми можемо назвати їх відступниками і зрадниками. Але ми не були на їхньому місці. Перейшовши кордон, вони ідуть в церкву, каються, сповідуються. Проходять багатодітні сім’ї, ціла рідня.

У Болгарії всього 6 млн населення. Але у нас багато різних етносів, культур: тільки 35% мусульман, 20% циган. У кожного свої релігії, традиції. Тому у кожному регіоні доводиться розвідувати обстановку: куди вітер дує. Вже роки три ми майже не займаємося масовими євангелізаціями. Індивідуальна праця з людьми приносить набагато більший ефект. Відвідуємо лікарні, неблагополучні сім’ї. Ціль лишилася тою самою — спасіння душ. Євангелізація була, є і буде, це — служіння, доручене Церкві. Але методи — міняються все більше і більше. Наші діти ще більше їх поміняють.

Петро Височанський (Львівська область)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Багато було екстремальних випадків. Якось проповідував у Львові на Краківському базарі. Прийшли бритоголові (а кожен ринок має свою нелегальну охорону), спершу хотіли забрати трактати, потім скрутили руки і повели. Я думаю: коли вони ще почують про Бога? І поки вони мене тягнуть, я їм благовіщу! Вони ще сильніше скручують, а я ще голосніше проповідую. Завели мене в поліцію і звинуватили, ніби я щось вкрав. Поліцейський питає: «Що ви вкрали?» — «Нічого!» — «А чого вас привели?» — «Бо я проповідував Євангелію!» Він як це почув, заводить в кабінет чоловік 15 затриманих злодіїв і каже: «Проповідуй!» Подивився на цих зболених людей і так шкода їх стало, близько до серця взяв. Проповідував їм зі сльозами, і вони стали плакати, каятися. Стали на коліна, молилися. Роздав їм Євангелії. Поліціанти кажуть: «То ви добру справу робите! Ідіть, далі проповідуйте!»

Інший випадок — мені підкинули наркотики. Був другий день після Пасхи, ми тоді збиралися в хаті, бо з дому культури вигнали. А перед Пасхою приходив студент католицької семінарії, попросив диски з християнськими матеріалами. Це вже потім ми згадували, що скоріше за все поки дружна шукала диски він і підкинув. Потім приїхали дві машини поліції з ордером на обшук. Кажуть: «В нас є інформація, що ви зберігаєте зброю і боєприпаси». І в одній із кімнат за системним блоком «знаходять» прозорий пакет з порошком, травкою і таблетками — пакунок розміром з буханку хліба. Я подзвонив до обласного єпископа, до старшого єпископа, попросив молитовної підтримки. А на серці — спокій. Повезли у відділок. Я так думаю, мені тоді мали добре поколотити плечі… Посадили в кабінеті, напроти — поліцейський. Я став йому проповідувати. Потім цей пішов, зайшов другий, далі третій, четвертий… І кожному я проповідував Євангелію. Врешті через півтори години зайшов начальник. Каже: «Ну, розкажи, що там у тебе?» Я почав йому свідчити, як Бог дав мені покаяння. На його очі навернулися сльози. Каже: «Ми не будемо цієї справи продовжувати!» — «Як не будете? А як же протоколи, поняті? Таку брехню на мене навели — тепер треба розслідувати, звідки те все». Він бере ті папери і каже: «На, рви!» Я кажу: «То це зробили ті, хто мали б бути моїми співслужителями?» Він не відповів «так», але я зрозумів. Бо якраз тиждень тому католики підпалили свій храм, а звернули все на віруючих. Та, дякувати Господу, ми той тиск витримали. В кінці начальник вибачився, потис мені руку і каже: «Я вперше бачу, щоб людина в такій екстремальній ситуації так спокійно поводилася!» Відповідаю: «А чого мені втрачати мир? Зі мною Бог і правда!» Коли повертався додому, було таке відчуття, що праворуч і ліворуч від мене йдуть ангели. Молився: «Боже, дякую тобі, що Ти захищаєш!»

2. На мою думку, варто робити так, як веде Божий Дух. В одному випадку — стриматися, в іншому — йти напролом, а якщо треба — то й постраждати за Боже ім’я. В моєму житті було і перше, і друге.

Олександр Руденко (Луганська область)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Найперший такий екстремальний момент у моєму житті відбувся, коли навчався в Києві, і ми зі ще одним братом проповідували в електричках. В одному з вагонів хлопець напідпитку поводився агресивно і намагався нас побити. Було страшно, я не знав як правильно реагувати, молився в серці. І раптом збоку встають дві бабусі і починають вголос молитися. В ту ж секунду встає здоровий чоловік, прямо з-перед мого обличчя забирає того хлопця і виносить.

Якось, коли вже став місіонером на Луганщині, ми роздавали газети в селищі і трапилася подібна ситуація — нетверезий хлопець хотів нас побити. Я злякався не стільки за себе, як за сестру, яка була з нами. Добре, що з нами був міцний брат, який заспокоїв нападника. Але після того я довгий час боровся із внутрішнім страхом. І Бог дав мені внутрішню твердість. Навіть коли місто вже було окуповане — блокпости, люди з автоматами, серед яких були наркозалежні — я мав повну відвагу підходити до них і проповідувати Євангелію.

2. В Божому Слові є різні приклади. Степан проповідував з відвагою, знаючи, що його чекає, і ніхто не міг протистояти його мудрості й духу. Але в іншому випадку, коли Павлу загрожувала небезпека, брати спустили з міського муру, щоб його не вбили. Тому — залежить від ситуації. Я думаю, що проповідувати потрібно зажди, просто не завжди — з рупором посеред вулиці.

Сергій Ярута (республіка Марій-Ел, Росія)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Були похорони. Віруюча мама попросила поховати сина. Якраз я проповідував, коли прийшли дружки покійника, стали трусити на мене кулаками, мовляв: закінчуй давай. Це була стресова ситуація, я не знав як чинити. Але відчував, що потрібно далі проповідувати. Потім вийшов батько померлого і заспокоїв їх.

Якось нашому знайомому пастору-корейцю побили сина, а потім підпалили дім молитви. І він був дуже травмований цими подіями. Ми приїхали допомогти провести богослужіння. Він роздає людям хліб, а перед тим проповідується Євангелія. Коли я говорив Слово, прийшли його противники і намагалися завадити проповіді. Вони мали в руках пляшки з-під шампанського. Але Бог зберіг і до побоїв не дійшло.

І третій випадок — коли я став свідком бандитської розборки. Мафія чинила сильний вплив на поліцію, суди. І правоохоронці хотіли взяти верх — убили ватажка банди. Якраз в той період став приходити на богослужіння молодший брат убитого. Я проповідую — і Бог говорить до нього. Потім розповідав: «Тільки ми зібралися іти на «справу», ще ніхто цього не знає. А звідки оцей тип все про нас знає?» І бандити вирішили: якщо мені Бог відкриває про них, то може відкрити, хто вбив їхнього ватажка, за якого вони хотіли помститися. Повезли мене на кладовище на його могилу. Я прочитав молитву, проповідував їм. А потім між ними почалася сутичка. Я готувався до смерті, бо знав, на що здатні ці люди. Моє життя було на волосині.

2. Після прийняття останніх законів в Росії, я спостеріг цікаве явище. Деякі наші брати з інших конфесій стали співати в громадському транспорті — ніби навмисне лізти на рожен. Це при тому, що в час свободи я жодного разу не бачив, щоб вони займалися подібним публічним євангелізмом. Навіщо шукати собі пригод, провокувати?

Сам Ісус сказав, що прийде час, коли ми нічого не зможемо робити. Треба знати пору. Але навіть в пору обмежень ми можемо використовувати Божі шанси для проповіді. Коли двері відкриті, треба діяти, а коли закриті — чекати. Апостол Павло сказав: «я вмію жити в достатку» і «я навчився жити в нужді» Ми вміли жити, коли по 100 тис газет роздавали одним залпом, а сьогодні за кожну газету можна отримати штраф. Тож тепер треба навчитися жити в цих умовах. Я такої думки: Бог готує для нас інші методи.

Сергій Тарасюк (Житомирська область)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Нещодавно ми з братами проводили євангелізацію для вчителів у Новотошківці Луганської області. І після завершення заходу почався обстріл. Земля трясеться, гупає. Не зовсім комфортно було… Ми молилися, щоб Бог зберіг, щоб ніхто не був ушкоджений. Після цього було складно їхати на наступну євангелізацію для військових, яка мала проходити ще ближче до зони розмежування. Думки команди розділилися: їхати чи не їхати? Чи варто ризикувати, «нариватися»? Але тим не менше — поїхали, відвідали, помолилися, послужили, завезли допомогу. Слава Богу все минуло благополучно, хоча було «стрьомно».

А загалом, в нас в Україні — сьогодні чудові умови для поширення Євангелія!

2. Для Слова Божого немає обмежень. Ми не повинні боятися, а проповідувати на усякому місці — і словом, і ділом, і усім життям, незважаючи на обставини. «О ви, хто нагадує про Господа, не замовкайте!» За проповідь Євангелія Христос віддав життя, апостоли, наші попередники — вони платили високу ціну. Мої тато, мама, дід і баба за віру в Бога по 8,5 років відсиділи в Сибірських таборах. Тато — двічі. Коли апостолам строго насторого заборонили говорити про Ісуса Христа, вони відповіли: «Ми не можемо не говорити про те, що бачили і чули!» Істинний місіонер не може мовчати там, де треба говорити.

Петро Ришко (Крим)

Євангеліє в екстремальних умовах1. Слава Богу, я ніколи не переживав ніяких екстремальних випадків під час проповіді Євангелія. Завжди молилися, просили Божої допомоги, і Він дивним чином все влаштовував. Особливо згадую будівництво дому молитви в Карелії. Нас було 2-3 чоловіка, а за 2 роки побудували дім 9х12 м, на два поверхи. Кошти я не шукав, вони самі мене знаходили. І люди позацерковні самі приходили допомагати.

2. Думаю, потрібно мати Боже керівництво. Якщо Бог каже проповідувати, то треба проповідувати. Апостол Павло благовістив не тільки там, де його приймали, а й там, де камінням побивали. Та навіть там, де приймають, треба Божа мудрість і Боже керівництво.

Дмитро Довбуш



Додати коментар

Пожертвувати